«Щодня летять у небі білі журавлі, я з ними повернусь колись…»

Щорічно 23 травня українці відзначають неофіційне свято – День Героїв України. Ліцеїсти Рівненського ліцею №22 теж не залишилися осторонь, адже цього дня наш народ вшановує пам’ять усіх героїв, які відстоювали суверенітет та незалежність України, і зараз ведуть боротьбу проти російської агресії за волю.

Країно, не забудь своїх героїв!

Ні мертвих, ні живих ніколи не лишай.

Вони тобі клялись своєю кров’ю,

Своє життя поклали за свій край.

 

Не забувай їх стогони і болі,

Їх вірність варта пам’яті й молитв.

Вони за нас, за наше щастя й волю

Вмирали в час важких кривавих битв.

Цвіт нації, гордість народу, плечем до плеча боронять Матір-Україну в пеклі війни. Саме таким патріотом був наш учень Нікітін Богдан Федорович – молодший сержант 68 окремої єгерської бригади ім. Олекси Довбуша, снайпер при розвідці в.ч. А4056.

Звичайний українець із незвичайною долею, щирою і щедрою. Життєлюб і мрійник, він без вагань віддав життя в розквіті сил заради щастя землі своєї, яку любив незрадливо.

Ось уже дев’ять місяців ліцеїсти нашого закладу, безтурботно пробігаючи коридором, стишують ходу біля особливого місця шани і скорботи – портрета Богдана Нікітіна, який загинув 13 вересня 2022 поблизу села Богоявленка Донецької області від прямого попадання снаряду в автомобіль. Йому навіки  залишиться 30 років.

Богдан Федорович – це приклад мужності, відваги і патріотизму, справжній герой, про якого учні ліцею знають не з книжок, адже він жив із ними в одному мікрорайоні. Тому 23 травня прийшли віддати шану Герою біля його могили на міському цвинтарі учні 10-А класу на чолі з класним керівником Білощук Людмилою Павлівною. Там же відбулася зустріч із батьком Богдана Федором Дмитровичем Нікітіним.

Біль втрати одного з синів, що захищають Батьківщину, невимовний, тому десятикласники багато дізналися невідомого про нашого ГЕРОЯ. Не маючи ніяких військових знань, від початку повномасштабного вторгнення він пішов добровольцем на фронт.

Разом із побратимами тримав оборону Сєвєродонецька, Лисичанська.

Батькові в одному із повідомлень написав: «Не ображайся, тату, я пішов, щоб у мене вдома не було того, що я бачу тут». Навіть після контузії в Сєвєродонецьку Богдан відразу повернувся назад у стрій. А побратими і досі згадують, що він був надзвичайно турботливим, у перервах між боями готував хлопцям щось смачненьке, адже за фахом був кухарем.

Героями не народжуються, ними стають!

Вони ішли під обстрілом на танки.

Терпіли спеку, холод, біль утрат.

Щоб ми стрічали свіжі світлі ранки.

І бомби, щоб не сипались, як град.

Не забувайте люди цих героїв,

Молись, країно, це ж твої сини.

– Ті, хто на варті нашого спокою.

Світ згасне, як не вистоять вони.

Зоя РОМАНЧУК, заступник директора ліцею